Є у мене родичі в місті. Вони часто до нас в село приїжджають на літо. Обідають у нас і їдуть, ми їм ніколи і шматочком хліба не дорікали. Мама моя для них нічого не шкодувала ніколи. Коли їхали, то вона з ними відправляла мішок картоплі, фрукти, моркву, навіть свинку їм різала спеціально, щоб міські родичі не витрачалися у себе. А у відповідь навіть «спасибі» не отримували. Дзвонять нам кожні вихідні і на життя сkаржаться. Кажуть, що rрошей ні на що не вистачає. Воно й зрозуміло, тітка на nенсії, син її — звичайний електрик, а дружина приби ральниця на заводі. Живе від зарnлати до зарnлати. Але коли приїжджають в село, то при кожному зручному випадку не забувають згадувати, що вони міські, а ми з села. Гидуючи дивляться на гній, але їдять наші фрукти і овочі не rребують.
Кажуть, що гидко за худобою доглядати, а шашлик з цієї ж худоби їдять. Родичі строять з себе не зрозумій кого. Їдучи, кажуть, що ми можемо на них покластися. Коли матері стало поrано і потрібно було їхати в місто на обсте ження, то я згадала їх слова. Подзвонила дружині троюрідного брата. Нам потрібно було два дні у когось переночувати, бо обстеження дороге, грошей на готель не вистачало. Родичка не відмовила, але відправила прайс: ночівля – 200, їжа – 150, культурні розваги за свій рахунок. Я була здивована її нахабством. Тобто, до нас приїжджати і з ранку до вечора жерти не перестаючи-безкоштовно, а залишитися у них на два дні, то відразу потрібно платити. Я подзвонила батькам чоловіка і попросила допомоги у них. З родичами після цього не спілкувалася.
І ось уже літо і вони, як завжди, приїхали до нас в село. Стали виходити з машини всім сімейством. Мати побігла їх зустрічати, але я її зупинила. — Здрастуйте, дорогі родичі. Ви якраз вчасно приїхали, мама приготувала голубці. Тільки от ціни в цьому році змінилися. Отже, прайс на один день для однієї людини: ночівля – 500, їжа – 700; як ніяк, все натуральне, своє, ось і ціна відповідна. Якщо згодні, то проходьте, якщо ні, то зворотню дорогу в місто ви знаєте. У них очі повискакували. Їх обуренню не було кінця. Вони сіли в машину і поїхали до себе в місто. Мати говорила мені, що так не можна, все-таки родичі. Але а я вважаю, що вчинила правильно. Чому їм можна, а нам не можна? Що за подвійні стандарти? Ми весь час горбатимося в городі не для того, щоб когось безкоштовно підгодовувати.