8 березня, і я ще минулого тижня сказала доньці, що з онукою посидіти не зможу, маю свої плани. Але вона пропустила все повз вуха: -Як це не зможеш, мамо, ну навіщо ти мені всі плани псуєш. -Я тебе заздалегідь попереджала, що у мене, свого життя бути не може? -От раніше ти мені завжди допомагала! -Так, а тепер хочу допомогти самій собі почати жити наново. Не щастить нам жіночою лінією з чоловіками. Мій чоловік втік на третій місяць після нapօдження доньки. Йому просто набридло сімейне життя, він був не готовий до таких змін, не нагулявся. Він зник, аліменти не платив.
Батьки мене у всьому звинувачували, казали, що якщо чоловік пішов, то дружина сама довела. Також і з донькою, її кавалер теж зник. Тому донька одна вирощує онучку, але я їй всіляко допомагаю, то свіжі продукти з села відправлю, то з онукою сиджу, поки дочка відпочиває і гуляє. Я в її роки навіть не уявляла, як мені жити далі. Батьки мені не допомагали, не підтримували. Я залишилася сама з маленькою дитиною на руках. Влаштувалася нянькою в дитячий садок, щоб паралельно з донькою бути поруч. Так поступово ми вибралися з тяжкого становища. Жили ми у бабусі у домі. А щойно донька школу закінчила, то бабуся ոօмерла, тепер я тут одна живу.
Попереджала я доньку, що її хлопець дуже несерйозний, що він не нагулявся і до сімейного життя не готовий… Хлопець був просто копією батька. Але вона не схотіла мене слухати, так і народила від нього. Що вдієш, кохання голову закрутило. А потім уже пізно було, але онука – наша радість та гордість. Тільки ось хоч на старості літ і я вирішила своїм життям зайнятися, мені тепер теж хочеться іноді відпочивати та веселитися. Так моя подруга з-за кордону приїжджає, вона за іноземця вийшла заміж. На 8 березня вирішили усі на дачі зібратися. Тому я доньку одразу попередила, що вдома мене не буде.