Василина любила Степана стільки, скільки себе пам’ятає. Ще в дитинстві вони разом тікали гуляти по лугах, на річку або збирати квіти. Василина з кожним роком ставала все гарнішою. Половина молодих людей у селі за нею доглядала. Однак, вона не звертала уваги на інших, їй був потрібен лише Степан. Тільки поруч з ним вона відчувала себе по-справжньому спокійно й умиротворено. Ось вони виросли, вже почали будувати спільні плани, але Степана забрали в ар мію. Вони активно листувалися, планували після ар мії весілля. Тільки в армії сталося нещастя, Степан втратив руку.
Один з його приятелів будучи п’яним виnадково вистрілив йому в руку. Степан тоді вирішив, що такій видній дівчині, як Василина, не потрібен каліка. Він написав їй короткий лист: «Не чекай мене. Я тут знайшов іншу жінку, люблю її». Отримавши листа, Василина відчувала себе забутою. Не могла повірити, що коханий міг ось так її кинути. Вона цілий місяць була сама не своя. А в цей час до неї активно сватався Олексій, хлопець багатих батьків. Був гарний собою і всім забезпечений. Вася його не любила, але погодилася вийти за нього. У якомусь сенсі це рішення було прийнято в пориві емоцій, вона просто хотіла помститися Степану тією ж монетою.
Батьки Олексія були незадоволені вибором сина, адже Василина була зі звичайної сім’ї. У них в шлюбі наро дилася дочка. Свекруха постійно мучила невістку. В село тоді повернувся Степан. Побачивши його безрукого, Вася зрозуміла, що він про іншу жінку збрехав їй. У селі ганебно роз лучатися і від чоловіка йти, але вона зважилася. Взяла дитину і поїхала до Степана. Не було їй щастя в домі Олексія. — Ти не тільки на свою долю спокусився, але і на мою. Я тобі цього не прощу. Але ти можеш спробувати спокутати свою провину. Не пізно ще все виправити. Забери нас із донькою як можна далі! Степан обійняв дівчину, яку ніколи не переставав любити. Вони поїхали на північ і стали справжньою родиною.