У міському Будинку культури створили товариство «Жінки проти дітей». До нього увійшли жінки різного віку та соціальних верств. Але в основному там були жінки старше тридцяти років. Сьогодні у них була новенька – жінка під сорок, у синій сукні. — Я ніколи не хотіла народжувати, — заявила вона, коли надали слово. Усі зааплодували, підтримуючи ораторку. — Що ж таке діти? – продовжила вона. — Діти – це і ночі без сну, і постійна увага вдень. А яка кількість грошей викидається на смітник разом із підгузками? На ці кошти можна відпочити біля моря. І це якщо у тебе одна дитина. А якщо чотири і більше .
— Я якраз у такій родині виросла, — підхопила одна зі «старожилок». — Батьки на роботі, а ти дивися за молодшими. Ні на погуляти часу немає, ні хлопця собі завести. Ну я й вискочила заміж, як мені вісімнадцять стукнуло. Думала, що звільнилася від малечі. Не тут то було. Рідні чоловіка почали насідати: «Народжуй! Народжуй!». Зрозумівши, що я не хочу ставати мамою, чоловік пішов від мене. Та й скатертиною доріжка. У мене тепер спокій та тиша. Ніхто не пхикає, ніхто не бігає, і чоловіка з пивом перед телевізором немає. — Так! Ось таке життя я називаю раєм, — з тугою в очах сказала жінка в синьому.
Але тут у зал влетіли четверо дітей і загаманіли: — Мам, давай швидше! Тато вже купив пиво та чіпси! Скоро футбол почнеться, а ми стоїмо, на тебе чекаємо! У всіх присутніх відвисли щелепи. — Перепрошую, але мені захотілося поговорити і трохи відволіктися від домашньої суєти, уявити себе одиначкою. Коли жінка в компанії дітей покинула кімнату, присутні здивовано поглянули одна на одну. – І що це зараз сталося? — Запитала одна зі «старожилок». – А це було наочною демонстрацією життя багатодітної матері. Тут вам і діти, що бігають і гамін, і чоловік з пивом, що дивиться футбол по телевізору.