Я вже понад 17 років працюю закордоном. Справа в тому, що я рано втратила чоловіка, і в мене залишилося двоє синів. Вони тоді закінчували останній клас школи, були досить самостійними.Але потрібні були гроші на їхнє навчання, у нас була родичка, яка багато років працювала в іншій країні та пристойно заробляла. Вона запропонувала мені свою допомогу, і я не відмовилася. Я поїхала до неї, влаштувалась на прибуткову роботу і змогла сплатити за навчання моїх синів. Подальші роки я працював не покладаючи рук, щоб у дітей все було.
Молодший син залишився жити у нашому домі. А старшому ми відбудували новий. Я забезпечила їх машинами, ремонтом, дачами. Незабаром їх помітили дві спритні дівчини з нашого села, і вони побралися.Я раділа, що вони нарешті обзавелися сім’ями. Проте, невістки завжди були всім незадоволені, їм завжди було мало. Я надсилала їм гроші майже порівну, майже наполовину я утримую їхню сім’ю, але це завжди була ґрунтом для конфліктів.Невістки постійно лаялися одна з одною, звинувачували мене в тому, що я надсилаю різні кількості грошей. Вони один з одним не спілкуються і своїх чоловіків посварили теж.
Звичайно, мені як матері дуже сумно, що мої діти між собою не спілкуються. Востаннє, коли я була на батьківщині, одна невістка прямо відмовилася прийняти мене в себе. А друга, поки я жила в них, відверто демонструвала, що моя присутність їй неприємна. Це все при тому, що я зробила для них.Коли я повернулася на роботу і розповіла про ситуацію моїй колезі, вона порадила мені купити собі квартиру та перестати допомагати дорослим дітям. Вони вже мають самі утримувати свої сім’ї. Я думаю, що вона має рацію, не знаю як до цього віднесуться мої сини, але я маю намір подбати про себе.