Я іноді не зовсім розумію, наскільки моя проблема є важливою. Але остільки, оскільки не можна знецінювати будь-які проблеми, для мене вона є серйозною. Багато хто вважає, що чоловіки розквітають після 30 років, і я з цим цілком погоджуюся. Те саме явно не скажеш про жіночий організм, але зараз розмова не про це. З недавніх пір я почала соромитися свого чоловіка. На мій погляд це через те, що він набагато молодший за мене. Різниця у віці 11 років. Він зараз у такому віці, що привертає багато уваги. Він також викликає інтерес мого оточення.
Але різниця у нас не лише у віці. Наприклад, у мене мислення досить доросле, а мій чоловік веде себе як підліток. Щодо його вірності, у мене немає жодних сумнівів. Ми познайомилися з ним у студентські роки. Він відбувся як фахівець, який нормально заробляє. Слід зазначити, що він сам цього досяг. Але у нас зовсім різні погляди на життя. Про це я замислююсь вже давно. Після цього я не можу його сприймати, як дорослого чоловіка, свого чоловіка. Таке відчуття, що йому потрібна не дружина, а мати. Саме тому мені не вдається будувати з ним плани на майбутнє.
Я замислююся про те, що я можу залишити після себе? Яка спадщина? І говорячи про спадщину, я не маю на увазі дітей, тому що кілька років тому ліkарі поставили мені діаrноз – безnліддя. Це інша травмуюча історія. А щось інше, крім дітей, збудувати з ним неможливо. Але є щось парадоксальне. Мені дуже лестить, що він зі мною. А також у нас немає причин для розлу чення. Тим більше ми більше, ніж пара, ми як друзі. І тепер я не знаю, як зробити, чи варто жер твувати своїм щастям, щоб залишити свій внесок в історії? Мені хочеться, щоб хтось ухвалив рішення за мене. Я не можу цього зробити самостійно.