Ми одружені десять років. У перші роки шлюбу ми винаймали квартиру, але у нас був невдалий досвід з орендою. Ми за п’ять років переїжджали шість разів. Ми втомились від переїздів. Потім настала ваrітність. Моя свекруха, погодилася поселити нас у своїй квартирі, що дісталася у спадок. Звичайно, ми вхопилися за цю нагоду і переїхали. Ми впорядкували кімнату, привезли свої речі і почали жити. За наступні п’ять років у нас наро дилося двоє дітей.
Потім чоловік заявив, що має іншу, пішов від мене і подав на розлу чення. Я nлакала і думала, що робити далі. Іти мені не було куди. Мої батьки жили з братом та його дружиною. Місця для мене та двох дітей не було. Це глухий кут. Мене напевно забули на роботі: я не була там уже п’ять років, пішовши з декретної відпустки у відпустку для догляду за дитиною. Проте за законом вони повинні взяти мене. Колишній чоловік розділив гроші, які ми збирали на іпотеку. Я відкрила терміновий внесок.
Колись куплю власну квартиру. Я запросила свекра та свекруху, щоб прийняти рішення. Я сподівалася, що вони дозволять нам жити безплатно деякий час! Моя свекруха була непохитною, щоб ми евакуювалися з квартири і здавали її в оренду. Я сказала їм, що я зніматиму у них житло. Так буде найкраще для мене. Переїзд все одно буде для мене дорожчим та незручним. А орендна плата, яку вони стягували, була досить розумною. Я пішла на роботу, поговорила з менеджером, поридала, і мені пощастило – мене влаштували на роботу із низькою зарплатою.