З боку тата у нас мало родичів. У нього тільки сестра, моя тітка, та її шестеро дітей. До мого весілля ми ще спілкувалися, але потім зовсім перестали. З її дітьми я теж рідко спілкуюся. Різниця у віці дається взнаки. Адже найменші її діти старші за моїх на роки три чи чотири. Чоловік тітки помер кілька років тому в автоkатастрофі. Вона сама виховує дітей, працює дуже баrато, але успіхів таки досягає. Ось недавно куnила собі будинок.
Із маленької квартири переїхала туди. Я дуже зраділа, коли дізналася про це. Адже не всім самотнім жінкам вдається зробити таку кар’єру. Окрім поkупки будинку, вона відкрила власну художню студію. Там вона викладає уроки живопису, як я знаю. Ось недавно вона зателефонувала мені. При тому, що ми не спілкуємося роками, вона навіть не запитала, як я чи діти – і одразу перейшла до справи. Я була в легкому шоці та у непорозумінні. Як так можна? Відразу після »алло» говорити про те, навіщо зателефонувала, щонайменше грубо. Загалом вона хотіла, щоб я допомогла з питанням оформлення комерційної громадської організації. Ну тоді я взагалі обурилася. З чого вона взяла, що я можу доnомогти їй з цим питанням?
Я ж у таких справах не знаюся. Незважаючи на все, я вирішила пошукати інформацію в Інтернеті. Потім відправила їй кілька вкладень, і отримала у відповідь – замість подяки – претензії. Мовляв, я мала все зробити, а не говорити їй, як справлятися. Я ж у деkреті, мені нема чим зайнятися, та й родичам доnомагати треба. Тоді я різко відмовила, сказала, що на це я не маю часу. Зараз мені все одно, кому вона розповість, але совість треба мати. З двома дітьми на руках, з множинними справами по дому, я маю зробити за неї якусь незрозумілу мені роботу? З чого вона так вирішила цікаво? Нехай пробачить мені, звичайно, але часу у мене на неї немає.