Час вже було пізніше, люди вже спали. Тільки три фігури виднілися в ночі. Бабуся волочила за собою двох дітей. — Це через вас не стало моєї дочки! Я вас бачити не хочу. Так для вас буде краще. — Бабуся, нам страաно, будь ласка, давай повернемося додому? Після сме рті дочки під час аварії, коли вона прикрила своїм тілом дітей, Марія трохи рушила розумом. Тяжкість горя була занадто важкою для її свідомості.
Вона дивитися не могла на дітей. Минув місяць після nохорону, і вона вирішила їх позбутися. Логічніше було б віддати дітей в дитя чий будинок, але помутнілий розум вирішив інакше. Вона відвела дітей в темний ліс і залишила там. Малюки тулилися один до одного, щоб не замерзнути.
Навколо було темно і багато страաних звуків. Ірина гуляла з собакою по окрузі. Півроку тому вона втра тила дитину через ст рес, якому піддавалася в сім’ї колишнього чоловіка. Це стало останньою крапкою в їхніх стосунках. Раптом собака щось відчула і побігла. Жінка насилу встигала за псом. За кущами терну виявилося двоє дітей. Хлопчик і дівчинка зляkано дивилися на Іру. — Що ви тут робите? — здивувалася жінка.
— Бабуся сказала, що не хоче нас бачити і залишила тут. Іра забрала дітей до себе додому, вони встигли здорово замерзнути. Вона з відігріла, нагодувала. Згодом вирішила опіку над ними оформити. Ось так доля звела самотні душі разом. Діти знову знайшли матір, а жінка пізнала щастя материнства. Через рік в їхній родині з’явився і батько. Живуть вони щасливо!