Коли Іван прийшов до Олени, вона відчувала, що щось не так. А коли Іван сказав, що її краще присісти, бо треба дещо розповісти про внучку

Інну виховувала бабуся Олена, мами не стало під час nологів, а свого батька вона ніколи не знала. Інні було вже тридцять, вона працювала на пошті. Був у неї один впертий залицяльник, кликав під вінець, але Інна поставила йому умову, мовляв, вийде за нього, коли у нього свій будинок буде, жити з матір’ю вона не хотіла. Ось Гена вже який рік будує будинок для своєї родини. Інна щоранку розвозила по селі пошту. Односельці її любили за позитивний, добрий характер. Але найбільше її чекав Іван.

Йому було шістдесят п’ять років, три роки, як він став вдівцем. Він завжди до Інни з особливою теплотою ставився, запрошував до хати. Але поки була жива його дружина, Інна не погоджувалася. Тамара була дуже сварливою жінкою, дівчина її навіть побоювалася. Але коли дружини не стало, вона з задоволенням пила з дядьком Іваном чай і розмовляла. Він з самого дитинства до неї якось по-іншому ставився, ніж до інших сільським дітям. В дитинстві часто зустрічав її біля школи і пригощав смакотою. А тепер майже щоранку зустрічає її біля хвіртки, привітно посміхаючись. Одного разу вона його там не застала, і це її здивувало.

Підійшовши ближче, побачила його лежачого на голій землі з конвертом у руках. Підбігла і подзвонила в швидkу, але було вже пізно. Машинально засунула конверт у кишеню куртки, але згадала про нього лише ввечері, коли додому прийшла. Розгорнула конверт, а там: «Інно, люба, якщо ти це читаєш, то швидше за все, мене вже немає. Я протягом багатьох років хотів, але не міг набратися сміливості, щоб зізнатися, що я твій батько. Я дуже тебе люблю, ти для мене рідна людина. Пробач, що тягнув з цим визнанням до самого кінця». Інна віднесла листа бабусі, але та не здивувалася. Багато років тому, Іван зайшов до неї, коли вона капусту квасила, і все розповів. Вона знала. Інні було сумно, що вона дізналася про все так пізно…

Leave a Comment