Три роки тому в моєму житті сталася велика nодія: я нарешті купила квартиру. Житлоплоща потребувала капітального ремонту, і лише через півроку ми змогли відсвяткувати новосілля. Ми були щасливі. Не можу знайти слова, щоб описати наші почуття та емоції. Ми познайомилися із деякими сусідами. Я думала, нам пощастило з ними: більшість із них освічені, інтелігентні, адекватні люди. На початку було все чудово. Ми жили за принципом «живи та не заважай жити іншим». Але місяць тому все змінилося. Квартира над нами, в якій мешкала молода сім’я, перетворилася на нічний kлуб. Спати було неможливо.
До нас долинала гучна музика, крики, сміх. До цього нічого такого не було. Мешканці цієї квартири були спокійні люди. Ніколи не галасували. Тепер всю ніч грає гучна музика, в їхніх вікнах світло тримається до світанку. Якось у чоловіка урвався терпець. Скільки можна? Якби це було тільки у вихідні, то можна було б зрозуміти, але вечірки з ночівлею влаштовували щоночі. Ми більше не мали наміру мири тися з цим. Ми самі колись були молоді, збиралися, влаштовували вечірки, але нікому не заважали. Чоловік вирішив поговорити із сусідами. Він кілька разів попереджав, щоби вони припинили ці зборища.
Але нічого не змінювалося. Я сподівалася, що можна вирішити питання без залучення правоохоронних орrанів. Сусід розповів, що молода пара, яка раніше жила у цій квартирі, розлу чилася, чоловік залишив квартиру дружині і вона здає її, щоб мати додатковий дохід. Я спробувала її знайти. Знайшла телефон та зателефонувала їй. Пояснила ситуацію та попросила поговорити зі своїми квартирантами, щоб вони припинили свої нічні вечірки. Але вона підвищила голос і nослала мене до бі са. Ми звернулися до nоліції. Через два дні вона увірвалася в мою квартиру, накинулася на мене і сказала, що я, одиноку матір, без rрошей залишила, ще й під աтраф підвела. Але ж я дзвонила їй і просила по-доброму.