Від сл із на очах Тіна не знала навіть, куди йде. В той день підтвердився діаrноз її 4-річної доньки, Стефанії. Як же Тіна сподівалася, що все буде добре, дочку виліkують, але ні, надій практично не було. Вірніше, була одна надія: Степан Петрович, найкращий онkолог, до якого треба було записатися як мінімум за півроку, але така перспектива була Тіні не по душі.
По дорозі додому жінка побачила церкву. Раніше вона до церкви не ходила, але в цей раз щось її покликало туди. У церкві Тіна навіть не знала, як себе вести Вона дивилася на інших і повторювала все, що вони робили.
Тіна мололась богу, щоб той виліkував Стефанію, адже у неї ще все життя було попереду, їй ще 5 років не було… Через 2 дні Тіна знову йшла в ліkарню за ана лізами. Раптом поряд з нею м’ячик покотився, а за ним побігла дівчинка років Стефанії. Тіна різко схопила дівчинку за руку, і тут поруч пролетіла машина, задавивши м’ячик дівчинки.
Добре, що Тіна вчасно зупинила дівчинку… Незабаром до них підбіг чоловік, упав на коліна й обняв дівчинку. — Скажіть, чим я можу вам допомогти? – запитав чоловік з величезною вдячністю дивлячись в очі Тіні. — Вже нічим, повірте, — сумно посміхнулася вона, подивилася на дівчинку і пішла далі.