Якось до Оли зайшла кума Катя і, глянувши на неї, сказала: -Так, Олю, збирайся. Поїдеш зі мною, тебе тут нічого не тримає. Катя вже 5 років жила та працювала в Італії. А Олю тут справді нічого не тримало. Доньки вже дорослі, одружилися. Сама Оля у цивільному шлюбі з Михайлом уже 8 років. Їм уже за 50, мешкають вони у Миші. -Оля, тим паче. А якщо Мишко вирішить тебе кинути – куди ти підеш? У тебе немає нічого – ні вдома, ні роботи. Відносини з Михайлом були начебто нормальні, але ж Оля мала гіркий досвід, і вона розуміла, що все може змінитися в одну мить.
Коротше, поговорила вона із цивільним чоловіком. Той сказав, мовляв, якщо хочеш – їдь. І вона поїхала. Коли жінки були вже в Італії, Катя порадила Олі: -Ти, головне, не роби помилки всіх наших жінок, які думаю спочатку про дітей, і тільки потім про себе. Робиш так: спочатку працюєш для себе – роки 4-5. Відкладаєш грошей, куnуєш квартиру на батьківщині, робиш ремонт. А якщо дітям по 500 євро відправлятимеш, повір – ні коnійки не наkопичиш. Спочатку в новій країні було дуже важко, але Оля з усім упоралася.
Через 5 років вона куnила собі троячку у столиці батьківщини. Приїхала, щоби відсвяткувати новосілля. Запросила доньок із зятями – але свято не вдалося. Коли доньки довідалися, що жінка подумала спершу про себе, а не про них, то образилися, розвернулись і пішли. Зателефонувала вона Каті, розповіла про свої переживання, а та сказала їй таке: -Не засмучуйся, так і має бути. Твої діти, як і всі, невдячні. Це була для них перевірка. Якщо вони не пораділи твоєму щастю, то щастя для них ти не зобов’язана забезпечувати. Закривай квартиру на ключ та повертайся. Нехай твої діти вже самі дбають про себе.