Я щонеділі відвідувала ринок, щоб накуnити продуктів на цілий тиждень. Коли я вибирала капусту, мене якось різко хтось смикнув за рукав. Я повернулася і побачила хлопчика років дев’яти, а на його руках немовля. — Тітка, а вам малюк не потрібен? Мені сорок два роки, я самотня жінка. Ми з чоловіком роз лучилися через моє безпліддя, а вси новлювати дітей він не хотів, хотів своїх. Я дуже хотіла дитинку, я готувала документи на уси новлення. І зустріч з цим хлопчиком з самого початку мені здалася якоюсь доленосною подією.
-Потрібен. А як тебе звати? Де ти знайшов немовля? — Мене Сашком звуть, а це мій брат Діма. Мами немає вже три дні, молока у мене немає, а макарони він не їсть. — А Мене Настею звуть. А де ваша мама? Хлопчик знизав худими плечима. За його одязі відразу було видно, що він з неблагополучної сім’ї. — Я не знаю, вона часто пропадає. Діма плаче постійно, він голодний, тому я шукаю того, хто б його забрав. Так було б для нього краще.
— Давай ти проведеш мене до вас додому? Мені потрібно спочатку з твоєю мамою переговорити. — Добре, я тут недалеко живу. Поки ми йшли до них додому, я помітила сльо зи на очах у Саші. — Чому ти плачеш? — Я буду по Дімі су мувати, прив’язався. — А може й ти до мене підеш жити? — А можна?- очі хлопчика засяяли. — Можна, якщо хочеш. А ти не будеш су мувати за мамою? -Ні. Мені з нею жити не подобається. Її постійно немає вдома. Жінку ми знайшли в під’їзді в дуже п’яному стані. Вона була готова nродати дітей за пляшку горілки. Я звернулася до органів опіки і дуже скоро стала мамою двох чудових хлопчаків.